Ветеран із Надвірної відкрив студію фарб і клуб лучників: як це працює

Василь Тежигор воював штурмовиком у Пісках, Водяному, Опитному, Павлівці, Вугледарі та Кліщіївці на Донеччині. 1 липня 2023 року він дістав мінно-вибухове поранення, лікувався у Дніпрі, Луцьку та Івано-Франківську, а 28 липня того ж року отримав орден «За мужність» III ступеня. Нині чоловік живе в рідній Надвірній, де поєднує власну справу з волонтерською роботою для побратимів.

Ще на реабілітації Тежигор викупив у знайомих студію з підбору фарб для автомобілів. «Буквально за місяць після виписки я вже почав працювати. Я викупив цей бізнес, ще перебуваючи на реабілітації, вже знав, чим займатимуся після виходу», — розповідає ветеран. До поранення він займався будівництвом, тож після ампутації ноги довелося шукати іншу професію.

Нову справу Тежигор освоював з нуля. «Це — дуже складна професія, тому що є мільйон варіантів... Мені здається, треба дуже багато практики, багато років, аби це все вивчити й дійти до максимального рівня — гуру фарби», — каже він. Місяць тому до нього в студію долучилася його дівчина Марина Остап'юк, яка понад п'ять років працювала флористкою. «Незвично, але мені подобається, що ми працюємо весь час разом. Він мотивує мене весь час», — говорить вона.

Паралельно ветеран розвиває лучний клуб при реабілітаційному відділенні районної лікарні. Ідею він виношував ще з часів власної реабілітації, коли вперше спробував стрільбу з лука. У 2025 році Тежигор закінчив Школу інструкторів від простору «Ветераницивільні Петрос» в Івано-Франківську та отримав від них обладнання. Заняття для ветеранів відбуваються щотижня. «Це відволікає, якось створює свою атмосферу, середовище своїх серед своїх», — пояснює він.

За словами Тежигора, клуб — це передусім коло однодумців, де можна обмінятися зв'язками, порадами й допомогою. «Що більше коло взаємодії, то легше в житті», — наголошує ветеран. Серед учасників — Володимир Коцько, який уже завершив реабілітацію, але продовжує приходити. «Подобається зустрічатися з побратимами. Хоч ми служили у різних підрозділах, є про що поговорити... Насправді це дуже затягує», — ділиться він.

Надалі Тежигор планує запустити гурток стрільби з лука для дітей. «Плануємо зробити гурток для дітей. Правда, ще не зрозуміли, як і де це має бути, але ми над цим працюємо... Тяжко цьому дуже багато приділяти часу, бо шість днів на тиждень я працюю на роботі», — каже він.

Порада від ветерана тим, хто шукає себе після поранення: не зволікати з поверненням до роботи й шукати середовище своїх. Для Тежигора таким середовищем стала і студія фарб, і лучний клуб — обидва проєкти він розвиває паралельно.