Житло, робота, податки: що нова політика для ВПО означає для власників житла

Україна досі переважно рахує, скільки витрачає на внутрішньо переміщених осіб, але значно гірше — скільки вони заробляють, сплачують податків і створюють робочих місць. Народний депутат Руслан Горбенко в інтерв'ю розповів, що держава вже задекларувала зміну підходу: у новій Стратегії щодо внутрішнього переміщення до 2030 року закладено орієнтир — стабільна зайнятість або самозайнятість щонайменше 70% працездатних ВПО.

За його словами, допомога на проживання залишається потрібною тим, хто без неї не закриває базових потреб, але сама виплата не повертає людині економічної самостійності. Паралельно мають фінансуватися професійне навчання, працевлаштування, власна справа і доступне житло. Горбенко наголошує: «Якщо ж виплату забирають одразу після працевлаштування, держава іноді карає людину саме за те, до чого сама її закликала».

Він пояснює, що оцінювати потрібно не формальний статус зайнятості, а реальну спроможність родини. Для багатьох ВПО оренда разом із комуналкою забирає значну частину бюджету, і держава у програмі субсидії на оренду вже визнає надмірним навантаженням ситуацію, коли витрати на найм перевищують 20% сукупного доходу. Тому враховувати слід не лише зарплату, а й вартість житла в конкретній громаді, склад родини, наявність дітей, людей з інвалідністю, утриманців і стабільність зайнятості.

Щодо бізнесу, то, за словами депутата, єдиного актуального балансу релокації держава не має. Він навів приклад Вінниччини: 30 серпня 2026 року на сайті Вінницької РДА опублікували матеріал про 48 релокованих роботодавців — 32 підприємства і 16 ФОП, але текст і цифри дослівно повторюють повідомлення Вінницької ОВА від 10 червня 2022 року. Водночас наприкінці 2025 року область звітувала вже про 495 релокованих суб'єктів господарювання. «Дані, за якими ухвалюються рішення, не можуть відставати від війни на чотири роки», — каже Горбенко.

Він зазначає, що після фізичної релокації починається економічна: підприємству потрібні приміщення, підключення до мереж, працівники, кредитування, постачальники й ринки збуту. Держава вже пропонує гранти, програму «5–7–9%», компенсації роботодавцям. З 1 вересня оновлюється програма «Власна справа»: для ВПО з підприємницьким досвідом понад шість місяців і релокованих підприємств грант може зрости на 20%, а для бізнесу у прифронтових регіонах — на 30%. Критично важливі підприємства прифронтових регіонів отримають право бронювати до 100% працівників. «Релокація завершується не тоді, коли розвантажили верстати, а тоді, коли біля них знову працюють люди», — підкреслює депутат.

Говорячи про повернення бізнесу, Горбенко зауважує: заклику «повертайтеся додому» недостатньо, бо підприємець рахує вартість кредиту, страхування, логістики, енергії та ризик повторно втратити обладнання. За останні місяці безпекова ситуація погіршилася по всій країні: у серпні були знищені або пошкоджені потужності великих торговельних мереж, логістичних операторів і виробничих компаній, а за деякими оцінками, ворожі удари знищили близько 90% логістики продовольчих торговельних мереж. Тому бізнесу потрібні доступне довгострокове кредитування, страхування воєнних ризиків, резервне енергопостачання, захищена логістика та швидка компенсація за пошкоджене майно.

17 вересня 2026 року Уряд вніс зміни до постанови №1541, розширивши програму компенсації витрат бізнесу на страхування воєнних ризиків: Київ та Київську область включено до переліку територій підвищеного ризику, максимальний розмір компенсації страхової премії збільшено з 3 до 5 мільйонів гривень на рік для одного підприємства, дію поширено на орендоване майно, спрощено вимоги до договорів страхування та розширено перелік майна, яке можна застрахувати.

Ключовою темою залишається житло. Горбенко наводить приклад родини ВПО з Дружківки, яка отримала пільгову іпотеку Держмолодьжитла під 3% на квартиру в Києві, але разом із першим внеском та супутніми витратами мала знайти майже 390 тисяч гривень власних коштів. «Пільгова ставка не робить іпотеку доступною, якщо ціна входу вимірюється сотнями тисяч гривень», — каже він. Тому пропонує компенсувати не лише відсотки, а й частину першого внеску та супутніх витрат за участю держави, громад і роботодавців.

Депутат пропонує комплексну житлову програму для ВПО на 2027–2031 роки. Перший напрям — доступна кредитна програма для одного мільйона родин ВПО, орієнтовно по 200 тисяч родин щороку. За базовою моделлю держава компенсує 70% першого внеску, територіальна громада — 10%, а родина ВПО сплачує решту 20%. Умови враховують територію, з якої перемістилася родина, та масштаб втрати житла: для ВПО з міст із довоєнною чисельністю понад 200 тисяч осіб, зокрема Маріуполя, пропонується внесок 30% вартості житла з можливістю придбати об'єкт до 2 мільйонів гривень; для міст від 70 до 200 тисяч — внесок 40% і житло до 1,5 мільйона гривень; від 30 до 70 тисяч — внесок 50% і житло до 1 мільйона гривень; від 10 до 30 тисяч — внесок 60% і житло до 750 тисяч гривень; для жителів сіл і селищ — внесок до 90% вартості житла в межах 500 тисяч гривень. Для багатодітних родин ВПО з трьома і більше дітьми до 18 років передбачена посилена підтримка: 70% компенсує держава, 10% — громада, 20% — родина.

Для ВПО зі статусом учасника бойових дій або особи з інвалідністю внаслідок війни має діяти житловий ваучер на суму до 2 мільйонів гривень з можливістю самостійно обрати житло. Альтернатива — будівництво житла Міністерством оборони України на землях, які перебувають у сфері управління Міноборони та не використовуються для оборонних потреб. Також пропонується створити єдиний житловий маркетплейс, де громади, забудовники та власники розміщуватимуть перевірені об'єкти з фотографіями, технічними характеристиками та інформацією про вартість і інфраструктуру.

Другий напрям — фонд соціального житла щонайменше для 125 тисяч родин ВПО протягом п'яти років. Він включає чотири програми: придбання 10 тисяч готових будинків у селах і селищах; переобладнання нежитлових будівель у 50 тисяч житлових одиниць для пенсіонерів та інших визначених категорій; будівництво 60 тисяч квартир для доступної довгострокової оренди; створення 5 тисяч житлових одиниць у компактних містечках із комунікаціями та соціальною інфраструктурою. Таке житло залишатиметься у державній або комунальній власності, а власний внесок родини не передбачається.

Фінансування програм планують шукати передусім у міжнародних партнерів, а також через перегляд державного та місцевих бюджетів, зокрема коштів громад на тимчасово окупованих територіях і програм, що втратили актуальність. «Краще надати родині цільове фінансування на придбання житла, ніж продовжувати витрачати кошти на сумнівні, другорядні чи неефективні програми», — вважає Горбенко.

Він також наголошує, що держава має визнати: частина ВПО ніколи не повернеться до своїх громад, і однаково серйозно підтримувати два маршрути — повернення тих, хто цього хоче, та інтеграцію тих, хто залишився на новому місці. «Переселенець, який знайшов роботу, відкрив підприємство, створив робочі місця і платить податки в іншій області, — не людина, яку держава "не змогла повернути". Це людина, яка заново побудувала своє життя в Україні», — каже депутат.

Порада власнику житла: якщо ви здаєте квартиру чи будинок у тиловій громаді, варто орієнтуватися на довгострокових орендарів із числа ВПО та стежити за програмами компенсації оренди й субсидій на найм — вони знижують ризик простоїв і неплатежів. А якщо плануєте купувати житло в прифронтовому регіоні, враховуйте не лише ціну, а й доступність страхування воєнних ризиків та резервного енергопостачання.