Директор лікарні на Тернопільщині: як танці та соцмережі збирають гроші на ремонти

Коли Віктор Гунька став директором лікарні в селищі Залізці на Тернопільщині, йому було 28. Молодий лікар-лор, який до того повернувся з Києва через війну і встиг попрацювати у приватній практиці, не мав досвіду управління. Перший місяць, зізнається, був «як у казці», аж поки не прийшов штраф майже на 400 тисяч гривень через дії попереднього керівника.

«Хотілось просто втекти від цього. Але ти не можеш, тому що це відповідальність», — згадує Гунька. Тоді він запропонував працівникам піти за свій рахунок на п’ять днів у двох місяцях поспіль. Колектив погодився — так лікарню вдалося зберегти.

Перші зміни, за словами директора, були базовими: вода в кабінетах, свіже фарбування стін, нові світильники, лінолеум. Коли він опублікував у соцмережах результат одного ремонту у форматі «до» і «після», відео набрало мільйон переглядів. Люди почали пропонувати донати. Перша «банка» принесла 38 тисяч гривень — на ці гроші оновили два кабінети.

Найбільше вразив директора донат у 100 тисяч гривень від жінки, син якої загинув на війні. Ці кошти планують витратити на аудіометр — прилад для перевірки слуху, який потрібен зокрема військовим з акубаротравмами. Ще одна жінка, якій за 70, принесла півтори тисячі гривень і попросила купити вазони в кабінети. «Я сказав, що їй ці гроші треба більше, ніж нам», — розповідає Гунька, але гроші прийняв і домовився, що придбають фікуси.

Жартівливі відео, де директор танцює, щоб «назбирати на ремонт», стали частиною комунікації. «Якщо я натанцьовую на донати, то я можу танцювати», — каже він. За його словами, люди часто уявляють керівника лікарні «серйозним дядьком», тому молодий директор, який ще й танцює, викликає захоплення.

За два роки вдалося залучити близько 20 нових лікарів, зокрема з Тернополя. Власного кабінету в директора немає — він сидить разом із відділом кадрів, а приймає пацієнтів у кабінеті, який ділить із травматологом. Одне з головних досягнень — реабілітаційний простір, обладнаний за підтримки «Червоного хреста». Там військові проходять відновлення після поранень.

Проблеми теж є. Гунька каже, що лікарні бракує обладнання: офтальмологу та лору потрібні апарати на півмільйона гривень кожному. Але купити їх поки що неможливо через бюрократію — спершу треба вийти на ідеальне фінансування зарплат. «Якщо б я купив це обладнання, на наступний рік в мене були б доходи плюс півмільйона гривень», — пояснює він.

Найближча мрія — замінити дах лікарні. Це відкриє шлях до сонячних панелей та енергонезалежності: зараз узимку на електрику йде близько 100 тисяч гривень на місяць.

Порада власникам житла, які замислюються про ремонт: не чекати ідеальних умов. Як показує досвід Залозецької лікарні, навіть базові зміни — вода, світло, охайні стіни — змінюють і ставлення людей, і якість послуг. А якщо показувати результат публічно, підтримка може прийти з несподіваного боку.