Складська криза в Україні: що це означає для власників і орендарів

До повномасштабного вторгнення у Києві та області працювало близько 2 млн м² складської нерухомості. За час війни з ринку вибули об’єкти сумарною площею понад 1 млн м² — частину знищили, решта потребує відновлення.

У 2025 році ввели в експлуатацію 216 тис. м² нових складів — це найбільший показник з 2008-го, але він майже вп’ятеро менший за втрачені обсяги. Вакантність наблизилася до нуля: ще можна знайти окремі блоки на 500–1000 м², але цілісного приміщення на 10 тис. м² у відкритій пропозиції немає. Компаніям доводиться або чекати, або ділити запаси між кількома меншими складами, або погоджуватися на гірші умови. За оцінками консультантів, дефіцит може підняти орендні ставки ще на 7–10%.

Коли весь запас не вміщується за однією адресою, його розподіляють між кількома майданчиками. Це додає рейси та кілометри, працівники витрачають більше часу на переміщення партій і звірку залишків. Зростають витрати на транспорт, оренду та обробку товару — і ці суми зрештою закладають у ціну для покупця.

У невеликих компаній вибір менший: великі мережі швидше бронюють вільні площі, погоджуються на довгі договори й вищі ставки. Малому бізнесу дістаються менші або незручні приміщення, які часто обходяться дорожче.

Оренда нової площі не завжди означає, що постачальник обладнання отримає замовлення. Усе залежить від того, хто оплачує оснащення: орендар, власник будівлі чи логістичний оператор. Якщо бізнес сам планує склад, він замовляє стелажі та конструкції під свої процеси. Готовий об’єкт уже має базове оснащення, тож новий користувач лише докуповує окремі секції. За умов фулфілменту обладнання замовляє 3PL-оператор, який розраховує потужність під товари кількох компаній. Тому заповнення вільних площ не гарантує такої самої кількості нових замовлень — спочатку варто з’ясувати, хто керує майданчиком і вкладає кошти в оснащення.

Частина компаній, які раніше тримали запаси в одному центрі на 30–40 тис. м², переходить до кількох приміщень по 3000–5000 м². Якщо один майданчик зупиняється, інші продовжують відвантаження, тож весь товаропотік не залежить від однієї адреси. Схожий принцип використовують у логістичних парках з окремими корпусами — технологічні та протипожежні розриви знижують ризик, що пожежа охопить увесь комплекс. Але кілька адрес ускладнюють облік і додають витрат на перевезення.

Для нової моделі важлива можливість швидко змінити схему. Стелажі підбирають за такими ознаками: короткий строк виготовлення, додавання секцій без повної перебудови, можливість демонтажу та повторної експлуатації, використання вільної висоти, сумісність із технікою та автоматизованим обліком.

Дефіцит створює запити, але не бюджети. Компанії обговорюють оснащення та уточнюють вартість, але це ще не означає, що проєкт запустять. Після втрати товару чи приміщення вільні кошти передусім спрямовують на закупівлю запасів, оренду та відновлення роботи. Вкладення в обладнання часто відкладають — немає впевненості, що вони окупляться, а ризик повторного удару змушує скорочувати бюджет. Для деяких складів тариф страхування становить 5–7%. Остаточне рішення може залежати від кредиту, компенсації або згоди інвестора.

Ринок відновлюється, але правила гри змінюються. Компанії навряд чи повернуться до моделі, коли великий об’єкт оснащували один раз на десятиліття. Тепер важливі швидкий запуск, ціна майбутніх змін і можливість перевезти конструкції. Постачальникам доведеться враховувати нестандартні будівлі, стислі бюджети, коротку оренду та нестабільний товаропотік. Головним критерієм найближчих років стане здатність оснащення змінюватися разом із бізнесом.